Івана Монолатія поповнив фонди наукової бібліотеки Музею історії міста Коломиї.

Цього разу на чергову вечірку закритого чоловічого клубу „Коломийці”, яка проходила в концертно-виставковому залі Музею історії міста Коломиї, директор Наукового центру дослідження українського національно-визвольного руху Інституту історії і політології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, кандидат історичних наук, доцент Іван Монолатій прийшов не з порожніми руками. Три книжки із серії, яку видає в Івано-Франківську Історико-краєзнавче об’єднання „Моє місто”, мають зацікавити коломиян, які мають станіславівське коріння і не тільки.

„Станіславів у часи Західно-Української Народної Республіки. Документальні свідчення, спогади, оголошення, накази революційної доби” упорядкував Іван Монолатій.

Пропонована увазі читачів збірка розповідає про українське місто Станіславів у революційну добу 1918-1919 рр., час творення держави західних українців. Видання вперше проілюстроване унікальними за своїм інформаційним насиченням кілька мовними афішами, відозвами, оголошеннями революційної доби, які свого часу були приховані у спецсховах від широкого загалу дослідників.

Документальні свідчення, спогади, історичні світлини періоду створення стрілецької дивізії „Галичина” представлені у ще одному збірнику із серії „Моє місто” – „Свято стрілецької дивізії „Галичина” у Станіславові 11 липня 1943 року”. Упорядник Іван Монолатій у слові „Від упорядника” наголошує, що „кожна історична доба має своїх героїв, праведників, негідників провокаторів, фальсифікаторів і брехунів...” і з цього огляду публікації документів мають розкласти крапки над „і”.

Україна інколи дуже вже занадто урочисто відзначає сумі дати в своїй історії. Це звичайно забаганки тих, хто вважає себе поводирями нації. А щоб народ не був сліпим і не потребував поводирів, а сам йшов в майбутнє має бути правда не в багатомільйонних пам’ятниках, а насамперед книжках (виданих багатомільйонними тиражами).

Бо що з того, що упорядники збірки „Станіславів і голодомор. Документальні свідчення про реакцію станіславівців на геноцид українського народу 1932-1933 років” Іван Монолатій та Любов Соловка опублікували унікальні матеріали. А тираж?

Хоча дякувати тим людям, які переймаються історією свого міста і фінансують такі видання.

А про те, що в Івано-Франківську є небайдужі люди до свого міста свідчать три листівки із серії „Загублене місто”. „Хто руйнує моє місто?”- виведено червоним під фотографіями доведеного до аварійного стану пивоварного заводу (державний охоронний номер 1137), вже неіснуючих житлового будинку на вул. Ринок, 4 (державний охоронний номер 280-іф), на місці якого всупереч закону зведено шестиповерховий будинок, та знесених у 2002 році казарм піхоти, в яких за Австрії стояв 58-й полк піхоти, який під час ЗУНР склав присягу на вірність Україні.

В Коломиї таку серію листівок не профінансує і найбільший багач сучасного міста. Бо руйнуємо ми всі. Хто фізично, хто непрофесійністю на займаній посаді, хто байдужістю.

Може хоч коломийці з закритого чоловічого клубу відкриють нам очі на наше місто, як це робить Іван Монолатій. Добре, що не забуває пан доцент, що свій шлях в науку розпочав в Музею історії міста Коломиї.

Михайло Арсак,

директор музею історії міста Коломиї